Для солнца не бывает ночи, брат эта истина проста
Оно всегда тепло пророчит и исчезает темнота
Не может тьма объять светило. Не в силах погасить зари
Только бы сердце не остыло — тьма начинается внутри
Вы мира свет — сказал Господь
И мы должны всегда светить
Вас тьма не сможет побороть
Коль сердце сможет не остыть
Свеча не может обижаться, мол слишком ночь кругом темна
Ещё сильнее разгораться, она тем более должна
Пусть фитилёк горит всё ниже, слеза стекает горяча
Не сможет тьма подкрасться ближе, пока сражается свеча
Вы мира свет — сказал Господь
И мы должны всегда светить
Вас тьма не сможет побороть
Коль сердце сможет не остыть
Гореть всегда, не угасая. Светя на жизненном пути
Судьба мой брат у нас такая и лучше право не найти
Мы не сгорим и не исчезнем, за пеленой ушедших лет
Сгорая, для Христа, воскреснем и превратимся в Божий Свет !
Комментарий автора: 14 Вы - свет мира. Не может укрыться город, стоящий на верху горы.
15 И, зажегши свечу, не ставят ее под сосудом, но на подсвечнике, и светит всем в доме.
16 Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 1695 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
